Ім`я поета Петра Гоця широко відоме на теренах Львівщини, його знають на Житомирщині. Але куди б не закидала його
доля, в думках і спогадах він завжди повертався на Волинь.
Народився Петро Никифорович 20 червня 1937
року в селі Торговище Турійського району на Волині. Після закінчення школи
здобув професією бібліотекаря-бібліографа. Працював завідувачем інформаційно-бібліографічного
відділу Львівської центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки. Вів активну
громадську роботу. Очолював Музей Степана Бандери при
Львівському національному аграрному університеті.
Шлях
в літературу у Петра Гоця не був легким. Перші
вірші з`явилися ще в студентські роки, але видати книгу у 60-ті роки йому не
судилося, хоча були неодноразові спроби. Лише в незалежній Україні почали одна
за одною виходити збірки поета: «Євшан пробудження», «Дорога до Лесі» ( за яку
одержав премію імені Лесі Українки Житомирського обласного відділення
Українського фонду культури), «Тисячоліття», «Молюся на Тебе», «Кара Божа»,». «Високий
Замок», «Мадонна»,
«Поклади свої руки на вітер», віршована фотокнига «Обабіч Турії». Петро Гоць – поет ліричного складу.
Рядки його віршів дуже мелодійні, тому й не дивно, що багато композиторів
поклали їх на музику, частина з яких опублікована у збірниках: «Чом ти не
вийшла?», «Прихиліть мені неба», «За синій Буг летять пташки», «Вишийте,
мамо, долю мені» – таку назву має збірка пісень О. Каліщука на вірші П. Гоця. Поета і композитора об’єднує і мала
батьківщина – Турійщина.
Історико-краєзнавча
поетична фотокнига «Торговище» стала лебединою піснею автора і є самовідданим
внеском на прославу села сина, який безмежно любив свою землю і її людей.
Вшановуючи
світлу пам'ять митця слова у бібліотеці влаштована тематична полиця «Я з
тих країв, де шерхнуть очерети…»
