Після закінчення Російсько-турецької війни (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, козаки стали непотрібні. На
початку червня 1775 року російські війська під командуванням Петра Текелія, які
поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий
розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків.
Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, або
перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом
Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та
добровільно склала зброю перед московитами. 15 - 17 червня 1775 року російським військами було повністю
зруйновано січові укріплення; озброєння, боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності та
архів були перевезені до Петербурга. Козацьку старшину та П. Калнишевського
звинувачено в зраді, заарештовано й ув'язнено в Соловецькому монастирі. 1801
року колишнього кошового звільнено, але він залишався ченцем у монастирі, де й
помер у віці 112 років.
Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала
спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У
цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та
розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні
зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було
ні слова.
На місці Січі з часом виникло
село Покровське, яке в 1950-ті роки опинилося під водами штучного Каховського
моря.
Література :
Новий довідник
: історія України / упоряд. С. Крупчан. – Київ : Казка, 2005. – 736 с.
Остафійчук
В.Ф. Історія України : сучасне бачення / В.Ф. Онофрійчук. – Київ : Знання –
Прес, 2007. – 424 с.
Петровський
В.В. Історія України : Неупереджений погляд : Факти. Міфи. Коментарі / В.В. Петровський.
– Харків : Школа, 2007. – 592 с.
