ЗОЛОТІ ПИСЬМЕННИКИ УКРАЇНИ


 «ЗОЛОТІ ПИСЬМЕННИКИ УКРАЇНИ» — українська літературна відзнака для українських письменників-романістів, чиї романи вийшли сукупним накладом понад 100 000 примірників. Нагороду заснували Тетяна Логуш та Юрій Логуш в 2012році.
 Відзнака «Золотий письменник України» надається Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця» українським письменникам-романістам, чиї романи вийшли у формі паперової книжки сумарним накладом в Україні та за межами України понад 100 тисяч примірників за період від початку 2000 до поточного часу.
 Золотими письменниками України можуть стати автори романів які видані українською мовою або в перекладі українською мовою.
 Автор має бути громадянином України або громадянином інших країн, але мати українське походження або бути родом з України.
  Відзнака вручається не частіше одного разу на рік на урочистій церемонії.

  ЮРІЙ МУШКЕТИК — визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс. За роман «Крапля крові» автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського (1965), за роман «Позиція» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980). Народився Юрій Михайлович Мушкетик 21 березня 1929р. в с. Веркиївці на Чернігівщині.
  1953р. Ю. Мушкетик закінчує Київський університет, потім ще три роки навчається в аспірантурі при кафедрі української літератури.
Письменника особливо захоплює історична тематика. Осмислювати історію України почав у першій повісті "Семен Палій" (1954), продовжив у романах "Гайдамаки" (1957), "Яса" (1987), "На брата брат" (1994); світову історію – у творах "Смерть Сократа" (1971), "Суд над Сенекою" (1978), "Жовтий цвіт кульбаби" (1985), "Селена" (1989) та інших. Шукаючи у сивій давнині відповіді на злободенні й болючі запитання, Юрій Мушкетик водночас є письменником сучасної тематики "Біль і тінь" (1977), "Позиція" (1979), "Рубіж" (1984), "Обвал" (1985), "Динозавр" (1989) та інші. Удостоєний кількох престижних премій, серед них – Національної премії ім. Т.Г.Шевченка. Гостропроблемність, динамічність і драматичність життєвих колізій, глибоке проникнення у психологію персонажів – прикметні риси прози Мушкетика.
  Гостроконфліктні, проблемні, сповнені і радощами й болем за нашу історію, життя, людину, аналітичні щодо минулого й прогностичні щодо тенденції сучасності, ці твори стали політичними віхами в розвитку всієї української прози, частина з них перекладена іноземними мовами й визнана зарубіжними читачами.

 Патріарх української прози і духовний батько «шістдесятників», АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ – улюбленець газетярів. Він приправляє свої інтерв’ю спеціями гумору і уникає захмарного пафосу, навіть оповідаючи драматичні події, свідком яких був. Але то не від легковажності. Навряд чи хто звинуватив би у легковажності автора, який 40 років тому наважився підступитись до теми голодомору і примусової колективізації. В останні роки він створив кілька пронизливих, трагічних за звучанням оповідань, зокрема, «Самосуд», що увійшов до щойно виданої «Українським письменником» книги Дімарова «Божа кара». Збірка ця містить дуже різні за настроєм твори, але всіх їх об’єднує оповідальна інтонація, відсутність нав’язливих дидактичних оцінок і виваженість кожної фрази. А відтак – лаконічність.

   ЛІНА ВАСИЛІВНА КОСТЕНКО народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про "балетну школу" замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
  Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства... Пошук цей нерідко пов'язаний з "інтенсивним переживанням культури", а не лише з безпосереднім спогляданням плину життя. Спілкування з великим культурним досвідом людства та його творцями, осмислення парадоксів історії, у школі якої сучасна людина далеко не завжди виглядає розумним учнем, загострюють відчуття дисгармонійності й невлаштованості світу наприкінці XX ст., яке в поезії Ліни Костенко постає як вельми драматичний акт у житті людської цивілізації. З подібних відчуттів та висновків виникають апокаліпсичні мотиви в її поезії. Але кінцева зупинка в цьому прямуванні до нелегких істин нашого драматичного часу — все ж не відчай та безнадія, а гостре жадання краси (досконалості), затишку, людяності, бажання пропекти байдужу свідомість, достукатися до розуму, пробудити людську гідність...

 ЮРІЙ ЛОГВИН - український письменник і художник-графік.
 Народився 5 лютого 1939 року в місті Кременчуці на Полтавщині. Закінчив Київський художній інститут та Вищі літературні курси при Літінституті імені О.М.Горького. 
  Автор двох десятків книжок, де використано широкі пізнання в українській та світовій історії, етнографії та фольклорі, розрахованих, у першу чергу, на широку дитячу та юнацьку аудиторію. Автор серії поштових марок “Давня Україна, “Гетьмани України”, “Історія війську в Україні”, “Українська хата”, “Українські водяні млини”. Лауреат премії імені Лесі Українки 2012 року за “Кращий твір для дітей та юнацтва” – роман “Таємна перлина”.

МИРОСЛАВ ДОЧИНЕЦЬ мешкає не в центрі, а в Мукачевому. Хоча останнім часом його книжки і його постать — у центрі уваги. Книжки Дочинця — "Вічник. Сповідь на перевалі духу", "Криничар", "Горянин. Води Господніх русел" — здобули численних шанувальників. А відомий літературний критик Михайло Бриних недавно назвав Мирослава Івановича "щасливчиком" 2013 р. і "найтиражнішим автором книжок українською мовою". В його прозі ви знайдете джерельне начало, вишукану образність, прекрасну мову, цікаві сюжети. Майбутній письменник почав друкуватися ще з шостого класу. Потім став професійним журналістом. А сьогодні він і видавець, і вже дуже відомий письменник. В інтерв'ю DT.UA Мирослав Дочинець розповів, як народжуються його сюжети, поділився задумом нового роману про Григорія Сковороду, висловив свою позицію стосовно подій у країні, пов'язаних із Євромайданом

  Одна з найуспішніших українських письменниць ІРЕН РОЗДОБУДЬКО. Вона народилася у Донецьку, проте пише свої твори українською мовою. Закінчила Київський національний університет, є нині головним редактором журналу «Караван історій. Україна», викладає в Театральному університеті (курс кінодраматургів), однак, окрім роботи в різноманітних ЗМІ, працювала офіціанткою в ресторані, Снігуронькою у фірмі “Свято”, шпрехшталмейстером в цирку, методистом в кінотеатрі, кіномеханіком в відеосалоні, диктором радіогазети металургійного заводу... Певно, цей життєвий досвід дозволив пані Ірен Роздобудько написати 25 книжок, проте вона не вважає себе професійним літератором.  В ній є неабияка твердість характеру, принциповість, проте пані Ірен вражає філософською терпимістю, коли спілкується з бува безцеремонними і безпардонними читачами... 

  НЕСТАЙКО ВСЕВОЛОД ЗІНОВІЙОВИЧ — український письменник. 
  Народився 30 січня 1930 року в м. Бердичів, тепер Житомирської області. Закінчив 1952 року Київський університет. Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництвах «Молодь», «Веселка». Пише повісті, оповідання, казки для дітей. 
   Автор збірок оповідань «Шурка і Шурко» (1956), «Це було в Києві» (1957), повістей «В Країні Сонячних Зайчиків» (1959), «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964), «Таємниця трьох невідомих» (1970), «Тореадори з Васюківки» (1973; однойменний телефільм 1968р. за цим твором одержав „Гран-прі" на Міжнародному кінофестивалі в Мюнхені і 1969р. — головну премію на Міжнародному кінофестивалі в Алегзандрії, Австралія), «Одиниця з обманом» (1976, однойменний фільм за цим твором одержав 1984р. премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві та 1985р. — на Міжнародному кінофестивалі в Габрово), «Пригоди Грицька Половинки» (1978), «Пригоди журавлика» (1979), «Незвичайні пригоди у лісовій школі» (1981; премія ім. Лесі Українки, 1982), «Чудеса в Гарбузянах» (1984), «П'ятірка з хвостиком» (1985), «Скринька з секретом» (1987), збірки казок «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), збірки детективів «Таємничий голос за спиною» (1990), п'єс «Марсіанський жених» (1968), «Робінзон Кукурузо» (1970), «Вітька Магеллан» (1975), «Пересадка серця» (1983), збірки п'єс «Слідство триває» (1989) та ін. 
Тематика творів В. Нестайка (більшість з них — пригодницько-гумористичні) — життя школярів, формування духовного світу дітей. 
   Книжку «Тореадори з Васюківки» 1979 року рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури занесено до «Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена». 
Твори В. Нестайка перекладено багатьма мовами. 

  ВИННИЧУК ЮРІЙ - письменник, журналістНародився 8 березня 1952 року у Івано-Франківську. У 1973 році закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут. За спеціалістю – учитель української мови і літератури.
 З 1974 року живе у Львові. Працював вантажником, художником-оформлювачем.
У 1987-1991 роках – режисер Львівського естрадного театру «Не журись!». Був автором сценаріїв для вистав «Не журись!» та пісенних текстів. 
  У 1990 році покинув театр і разом зі Стефком Оробцем створили «Кабарет Юрця і Стефця».
  У 1991-1994 роках — редактор відділу містики та сенсацій газети «Post-Поступ». У 1995-1998 роках — головний редактор газети «Гульвіса». У 1998—1999 роках працював редактором відділу газети «Поступ».
  Член Асоціації українських письменників.
  Автор збірки поезій «Відображення» (1990 р.), збірок прози «Спалах» (1990 р.), «Вікна застиглого часу» (2001 р.), «Місце для Дракона» (2002), вибраного в англійському перекладі «The windows of time frozen» (2000), повістей: «Ласкаво просимо в Щуроград» (1992), «Діви ночі» (1992, 1995, 2003), «Житіє гаремноє» (1996), роману «Мальва. Ланда» (2000), краєзнавчих книг: «Легенди Львова» (6 видань, 1999—2003), «Кнайпи Львова» (2000, 2001), «Таємниці львівської кави» (2001), фітологічної енциклопедії «Книга бестій» (2003).    Упорядник антологій української фантастики ХІХ ст. «Огнений змій» (1989), української літературної казки ХІХ ст. «Срібна книга казок» (1993), серії книг «Юрій Винничук презентує» (з 2002, 8 книжок), «Казкова скарбниця» (з 2002; 3 книжки).
Твори перекладалися у багатьох країнах світу. За казками знято 2 мультфільми.
Автор перекладів з кельтської, англійської, слов´янських мов.
Окреме видання: Богуміл Грабал «Вар´яти» (2003 р.).
За щотижневу сторінку Юзя Обсерватора отримав титул «Галицький лицар» (1999 р.).
  Переможець конкурсу Бі-Бі-Сі на кращу українську книгу (2005 р.) за роман «Весняні ігри в осінніх садах».

  ІВАН БІЛИК народився 1 березня 1930 року в селищі Градизьк на Полтавщині. Вчителював у сільських школах Чернігівщини. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у редакціях газет «Молодь України», «Робітнича газета», «Літературна Україна» (звідси після виходу ідейно-шкідливого «Меча Арея» його було звільнено без права писати і малювати). Нині працює в журналі «Всесвіт». Автор десяти романів, два з яких відзначено Національною премією ім. Тараса Шевченка («Золотий Ра», 1991) та загальноукраїнською премією ім. Михайла Старицького («Не дратуйте грифонів», 1994). Переклав із болгарської понад тридцять романів і повістей.
  Якщо сам бог війни втілюється в зброю, то людину, що володіє нею, перемогти неможливо. У це вірили древні скіфи, у це вірять і герої відомого роману Івана Білика «Меч Арея», який нещодавно вийшов у видавництві «Веселка» 10-тисячним накладом. В Україні це є четверте видання «Арея» (у світі, зауважте, 13-те), хоча написаний він був 30 років тому. Знову згадати «добре забуте старе» наприкінці минулого року запропонували видавництва «Такі справи» та вже згадувана «Веселка», спільно видавши бестселер радянських часів. Щоправда, придбати це видання в книгарнях виявилось проблематичним, адже вийшов «Меч Арея» у розкішному подарунковому варіанті (відповідно ціна видавництва сягнула 50 гривень), проте скромним тиражем — усього тисячу примірників. Тоді на презентації у Спілці письменників Іван Білик зізнався: «Зовні це є моя найкраща книжка. Хоча я бажав би скромнішої «зовнішності», але більшого тиражу».

  Письменник, журналіст, кіносценарист, пише російською. Служив охоронцем в Одеській в’язниці, закінчив школу перекладачів японської мови, автор 13 романів, 5 книг для дітей. АНДРІЙ КУРКОВ - один з двох письменників пострадянського простору, чиї книги потрапили у топ-десятку європейських бестселерів.
   Народився 23 квітня 1961 р. у с. Будогощ Кіришського району Ленінградської області. Коли Андрію виповнилося три роки його родинапереїхала в Україну. У старших класах Курков працював над романом «История города Среднеграда и постороннего человека Костоправова», який, до речі, не збирався закінчувати. У творі був присутній той же художній набір: чорний гумор, абсурд, сюрреалізм, — які письменник використовує і зараз.  У Європі Андрій Курков визнаний сучасним російськомовним письменником № 1. 

   ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ  — найвідоміший сучасний український письменник-сатирик, автор першого українського сатиричного роману.
  Народився 15.04.1936 у селі Іванів Калинівського р-ну на Вінничині. Після закінчення Івано-Франківської с/ш № 5 вступив до Чернівецького військового училища, але згодом покинув навчання і вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка, який закінчив 1964 року.
  Понад 20 років працював у журналі «Перець» — від фейлетоніста до головного редактора. Лауреат премій ім. Остапа Вишні, ім. І.Багряного, ім. О.Гончара та ін. Серед найвідоміших книг письменника: повість «Голубий апендицит» (за яку і автор, і редакція журналу «Прапор» були піддані компартійній критиці, зокрема й у московській «Правді»); книги гумору та сатири «Портрет ідеала», «Сіамський слон», «Веселі поради», «Між нами кажучи», «Сповідь старого холостяка», «Як доглядати Зевса», «Українські колобки» та ін.
  Сатиричні романи: «Аристократ» із Вапнярки» (написаний 1973, опублікований 1979 р.), «Претенденти на папаху» (1983), «Вавілон на Ґудзоні» (1985), «Я хочу до моря» (1974, знятий з друку, опублікований 1989 р.), «Дари піґмеїв» (2005), «Примхи долі» (2006), «Золотий скарабей» (2007), «Ремезове болото» (2007), «Гроші з неба» (2009), «Твори» (в 2 т., 1986), «Твори» (в 7 т., 2006).

  МІЛА ІВАНЦОВА народилась 27.11.60, живе в Києві, освіта вища філологічна (КДПІ ім.Горького, спеціальність «Російська мова та література та французька мова»).
  Працювала викладачем у школі, ліцеї Туризму, інституті Туризму. Має досвід перекладацької роботи (гуманітарна органцзація «Pompiers d’Alsace», переклад роману Дельфін де Віган «Les heures souterraines», поетичні переклади), журналістський досвід (журнал «С тобой», Київ, журнал "Мандри" Київ, газета «Високий Замок» Львів, різні інтернет-видання).
  Оповідання Міли Іванцової друкувалися в журналах України, Естонії, Німеччини, Росії, Нової Зеландії, Ізраілю. Видано дві збірки оповідань російською мовою: "Странная штука – жизнь" (2002р) та "Процент треугольного счастья" (2006р).

  Романи «Родовий відмінок» ("Нора-Друк"), «Вітражі» ("Нора-Друк") та «Ключі від ліфта» ("КСД") отримали відзнаку "Вибір видавців" на Всеукраїнському конкурсі романів, кіносценаріїв та п'єс "Коронація слова" (2009, 2010 та 2011 рр), а також їх було відзначено у рейтингах «Книга року БіБіСі» 2009 та 2010 років та «Краща книга року» журналу «Кореспондент» в 2009р.

    Роман "Гра в паралельне читання" посів третє місце в "Коронації слова 2012"
   В листопаді 2012 року нагороджена відзнакою "Золотий письменник України".

   КОКОТЮХА АНДРІЙ - журналіст, літераторНародився 17 листопада 1970 року в м. Ніжині, в родині зварювальника і медичної сестри. Перший художній твір написав у віці 7 років. Хоча власне художні якості цього твору досі ніким не оцінені. До 12 років читав і писав лишен казки.
    Мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробочим та муляром на будівництві. Але закінчив факультет журналістики Київського університету ім Т. Шевченка. 
   Перше оповідання опубліковане в 1987 році. У 1991 році написав кримінальну повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, отримала в 1995 році нагороду видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки чому А. Кокотюха відразу став одним із відомих сучасних українських письменників.
   Працюючи у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організовав понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнядцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. У 1998 році звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв`язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов`язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 року. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником через його «антиукраїнські» настрої. Вони полягали в публічному прочитанні фейлетону про сучасний стан української культури.
Пише українською та російською мовами.

   ЛЮКО ДАШВАР має дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості (інженер-механік), Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління).
  Після отримання першої вищої освіти (технічної), працювала за інженерною спеціальністю, вийшла заміж, народила дітей. Потім звільнилася та пішла працювати обліковцем листів у газету. Через півроку роботи в газеті стала заступником головного редактора. У журналістиці з 1986 року.
   З 1991 року — головний редактор херсонської молодіжної газети. Після розпаду СРСР займала посаду голови комітету у справах преси й інформації Херсонської облдержадміністрації. Звільнившись, заснувала власні дві газети у Херсоні, редакцію яких розграбували. Після цього переїздить разом з родиною до Києва.
   З 2001 року головний редактор газети «Селянська зоря». Саме цей час письменниця визначає як незабутній життєвий досвід. Деякий час працювала журналістом і редактором жіночих журналів.
   Далі закінчила курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна. Відомо що письменниця також навчалася у школі практичної журналістики та на курсах з нейролінгвістичного програмування.
    З 2006 року займається виключно літературною та сценаристською діяльністю.
   Почала з написання сценаріїв для кіно: «ЛунаОдесса» і «Время — это все». Її перший роман «Село не люди» став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова 2007».
  Наступний роман «Молоко з кров’ю» став дипломантом «Коронації слова 2008» та переможцем конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі — 2008».
   Третій роман авторки «РАЙ. Центр» став дипломантом конкурсу «Коронація слова 2009» у категорії «Вибір видавців».
     Восени 2010 року вийшов четвертий роман письменниці «Мати все».
Загальний наклад книжок письменниці складає вже понад 300 000 примірників. У зв’язку з цим багато українських ЗМІ, робить авторку «найтиражованішою письменницею країни».
  2010 року конкурс «Коронація слова» надав письменниці офіційний статус «Золотого автора» — автора, чиї твори продані накладом понад 100 000 примірників.
  У 2012 році отримала відзнаку «Золотий письменник України».
Пише сценарії для серіалів.

  ЛУЗІНА ЛАДА - українська російськомовна письменницяжурналісткатеатральний критик, драматург, художник-графік.. Справжнє ім'я Владислава Миколаївна Кучерова. Своє нинішнє прізвище нікому не говорить. Народилася 21 жовтня 1972 року. Після 8-го класу мати відвела в училище — будівельне ПТУ № 18, по закінченню якого вона працювала на будівництві.
  Пізніше вступила на факультет театральної критики Київського театрального інстітуту, одночасно з чим її статті та вірші почали друкувати у різних виданнях.
   Працюючи в газеті «Бульвар» (пізніше «Бульвар Гордона»), стала відома як найскандальніша журналістка в Україні. Світ побачило «банне» інтерв'ю Миколи Мозгового, в якому він жорстоко громив колег — «зірок» української естради. Скандал на цей раз вибухнув грандіозний — на всю Україну!
            Автор книг «Моя Лолита», «Я – ведьма!», «Мой труп», «Киевские ведьмы. Меч и крест», «Киевские ведьмы. Выстрел в Опере», «Как я была скандальной журналисткой», «Секс и город Киев», «Замуж в 30 лет!» .
   Постійна ведуча рубрик «Женский взгляд» («Женский журнал»), «Наследие» (Журнал «Ева»), «Спроси Ладу Лузину» (Журнал «Единственная»)
      2008 року на екрани вийшли два фільми за її творами «Мій принц» та «Маша і море».

     СИМОНА ВІЛАР  (Наталія Гавриленко  , Наталія Образцова , 1 травня 1965 ) - українська письменниця , автор історико-пригодницьких та історико-сентиментальних романів, неодноразово перевидаваних на території Росії і України. Закінчила історичний факультет Харківського державного університету. Почала публікуватися в 1994, спочатку в Москві під псевдонімом Симона Вілар (у той час видавництва вважали більш вигідним видавати книги іноземних авторів). При цьому у вихідних даних прізвище Гавриленко вказувалося як автора «перекладу з французької». Потім публікувалася під своїм дівочим прізвищем Образцова, а пізніше повернулася до колишнього псевдоніму. Її книги видаються як у Росії, так і на Україні. У середині 90 -х років популярність здобули два її циклу історичних романів - «Анна Невіль» (М., 1994) і «Нормандская легенда» (М., 1995-1997).
   Потім Наталя Гавриленко стала автором ряду інших історичних романів.  Після низки творів на західну тематику, автор приступила до написання книг з вітчизняної історії. 
Величезною популярністю користується і історико-сентиментальна трилогія «Светорада» про смоленську княжну, таку собі «слов'янську Анжеліку», яка жила в часи князя Олега - кінець IX початок X ст.
   Симона Вілар не залишає і західноєвропейську історію: в 2010-2011 рр.. вийшла дилогія «Далекий світло» («Леді-послушниця», «Лицар світла»). У 2013-2014 рр.. випускається трилогія «Тінь меча» про часи Третього хрестового походу : в ​​2013 р. випущений перший роман трилогії - «Лазаро», в 2014 р. - другий роман трилогії - «Ассасин», а також готується заключний роман трилогії - «Лицар».

 СЕРГІЙ ЖАДАН ( 23 серпня 1974, м. СтаробільськЛуганська область) — український письменник, перекладач та громадський діяч. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших.
 Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

 ОКСАНА ЗАБУЖКО народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968 р. переїхала з батьками до Києва.
Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші).
Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім.Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.
  В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як “запрошений письменник” та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує (див. Календар). Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

 РОМАН ІВАНИЧУК народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України) в сім'ї учителя. Вдома у батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.
  У 1948 р. вступив до Львівського університету на українську філологію, але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього був написаний донос і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». Відслужив 3 роки в армії (в Азербайджані) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті, який закінчив у 1957 році. У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
  У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (від 1990 р. — «Дзвін»).
  У 1968 р. вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.
  У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

 ГЕНРІ ЛАЙОН ОЛДІ  - псевдонім українських письменників-фантастів Дмитра Громова і Олега Ладиженського . Співавтори пишуть як фентезі, так і наукову фантастику, як у великій, так і в малій формі. Олег Ладиженський також відомий як поет, його вірші увійшли в багато книги дуету. Крім того, Г. Л. Олді - в числі провідних літературних критиків в області фантастики. Статті Олді, що публікувалися в журналах « Світ фантастики »і« Якщо », отримали ряд премій у галузі критики.
На європейському конвенті фантастів « Eurocon -2006 »Г. Л. Олді був визнаний кращим письменником-фантастом Європи 2006 року.
  Громов Дмитро Євгенович. Народився 30 березня 1963 р. у м. Сімферополі. У 1969 р. переїхав у м. Севастополь (Крим), а в 1974 р. - у м. Харків , де і проживає до теперішнього часу. У 1980 р., закінчивши середню школу, вступив до Харківського політехнічного інституту, на факультет технології неорганічних речовин. Закінчив інститут з відзнакою в 1986 р. і вступив на роботу в ХНПО «Карбонат» інженером-хіміком. У 1988 р. вступив до аспірантури кафедри загальної та неорганічної хімії Харківського політехнічного інституту. Закінчив її в 1991 р., проте захищати дисертацію не став, так як до того часу практично повністю переключився на літературну діяльність. Одружився в 1989 р., має сина 1989 народження.
  Ладиженський Олег Семенович народився 23 березня 1963 р. в м. Харкові. У 1980 р., закінчивши середню школу, вступив до Харківського державного інститут культури, за фахом «режисер театру». Закінчив інститут з відзнакою в 1984 р. У тому ж році одружився. Має доньку 1985 народження.
   З 1984 р. працює режисером театру-студії «Пелікан», поставив більше 10 спектаклів, у тому числі - за творами А. і Б. Стругацьких: «Важко бути богом» і «Жиди міста Пітера». Лауреат II Всесоюзного фестивалю театральних колективів 1987
  Член МАНОКК (Міжнародна асоціація національних об'єднань контактного карате-до), має чорний пояс, II дан, суддя міжнародної категорії. З 1992 по 1994 р. - віце-голова ОЛБІ (Товариства любителів бойових мистецтв), на сьогоднішній день старший інструктор школи Годзю-рю. Музичні уподобання: джаз і класика.

АНДРІЙ ВАЛЕНТИНОВ (Андрій Валентинович Шмалько) народився 18 березня 1958 року в Харкові. Кандидат історичних наук, доцент Харківського Національного Університету. Захоплюється археологією. Жанр, в якому він творить, він сам називає терміном «криптоісторія». Андрій майстер слова, його книги читаються на одному диханні і не залишають байдужими нікого, хто хоч раз до них доторкнувся.
Призи та нагороди:
1997 р. на конвенті фантастів «Аеліта» (Росія, Єкатеринбург) Андрій Валентинов був удостоєний премії «Старт» - за кращий дебют в російськомовній фантастиці1996-го року ( 1-я трилогія епопеї «Око Сили»). На конвенті фантастів «Фанконі» (Україна, Одеса) Андрій Валентинов був удостоєний премії «Золотий Дюк» («Фанконі») - за кращий дебют у фантастиці України 1996-го року ( 1-я трилогія епопеї «Око Сили»).
 У 1999-му році в Харківській Центральній бібліотеці ім. Короленка (однієї з трьох найбільших бібліотек України) при Відділі рідкісних видань був відкритий персональний архівний фонд Андрія Валентинова - для роботи філологів та літературознавців, з періодичним проведенням експозицій.
 2000 р. на Міжнародному фестивалі фантастики «Зоряний Міст-2000» у Харкові роман «Рубіж», написаний у співавторстві А. Валентиновим, Г. Л. Олді та М. і С. Дяченко за результатами голосування зайняв 1-е місце в номінації « Крупна форма »і отримав приз« Зоряного Моста »« Золотий Кадуцей ». На тому ж фестивалі спільний роман А. Валентинова і Г. Л. Олді «Нам тут жити» був удостоєний премії Університету внутрішніх справ МВС Укранія (м. Харків) «За правдиве і високохудожнє відображення роботи органів охорони правопорядку і спецслужб в фантастичних творах».
У 2013 році визнаний найкращим письменником-фантастом Європи (Єврокон-2013).

   ШКЛЯР ВАСИЛЬ - письменник, журналіст народився на Черкащині, сьогодні живе у Києві. Працював головним редактором книжкового видавництва, журналістом, був у різних «гарячих» точках (Чечня, Абхазия, Карабах).
  Володіє вірменською мовою, захоплюється рибальством. Хобі — полювання на великого коропа, улюблена страва — шоколад натщесерце, за переконаннями — республіканець, характер нордичний із сентиментальним ухилом. 
  У 1998 потрапив до лікарні зі смертельним діагнозом, але вижив і за місяць написав свій найвідоміший роман «Ключ». Цей роман вже має вісім видань в Україні й зібрав колекцію різноманітних нагород. 
   Автор більше десяти прозових книжок, серед яких найвідоміші: «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003). Але кожна нова книжка Шкляра стає подією в літературному житті країни, а сам Василь Шкляр є одним з найвідоміших і «містичних» сучасних письменників, його називають «батьком українського бестселера». 
   Роботи Шкляра перекладено шведською, болгарською, вірменсьою, російською мовами. 
Лауреат багатьох літературних премій. За роман «Ключ» — гран-прі конкурсу «Золотий Бабай», премії журналів «Сучасність» і «Олігарх», премія міжнародного конвенту фантастів «Спіраль століть», шорт-лист Державної премії ім.Шевченка. За роман «Елементал» — гран-прі конкурсу «Коронація слова» та ін.

            ШЕВЧУК ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001). Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. 
   Письменник філософськи осмислив людину та її участь у боротьбі добра зі злом, любов і щастя, що становить гармонію і відповідність. «Історія і сучасність,— стверджує письменник,— неподільні. І не тільки тому, що все виростає з минулого. Змінюються соціальні обставини, і людина стає в них іншою. Але, як і багато років тому, сьогодні хвилюють її одвічні проблеми — пошуки істини, шляхів людського самоствердження. Духовний світ людини, її вчинки, жага пізнання врешті стають частиною, з якої складається картина життя, його руху вперед...».