Василь Симоненко був нагороджений даром, який дається одиницям: йому судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації.
Створив він порівняно небагато, і минуло вже понад
півстоліття. Але його читають, люблять, йому вірять. І не тільки його
ровесники, а й зовсім молоді люди – школярі, студенти.
Твори поета в період тяжкої брежнєвської задухи переписувалися від руки,
а в голос читалися лише в колі однодумців. Офіційно не дозволялося називати
навіть його імені. Однак Україна ніколи не забувала Симоненка, платила йому за
любов любов'ю. У 1995 році він став лауреатом Національної премії України ім.
Т.Шевченка (посмертно) - за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У
твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде». У поезії Василя Симоненка кожен для себе знайде живильну
силу і сонячну енергію, яка вселяє оптимізм, бажання жити, любити.
У бібліотеці-філії №3 НПБ відбувся поетичний об'єктив "На крилах
Симоненкового слова".
