У 1795 році був відкритий перший в Україні
стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Києві
перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в
1810.
Становлення класичної української
драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у
Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, засновника
художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській
літературі.
У другій половині 19 століття в Україні
поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали
діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло
Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
І сьогодні не сходять зі сцени їх класичні драми і
комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик»
Г.Квітки-Основ'яненка, «Пошились в
дурні» М.Кропивницького, «За двома зайцями» М.Старицького, «Мартин Боруля», І.Карпенка-Карого, «Наталка Полтавка»
І.Котляревського та ін.
Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення,
сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми
оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним
трепетом стежимо за грою драматичних акторів, – ми завжди відчуваємо особливу
атмосферу свята.
Саме тому Міжнародний день
театру – не лише професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів вдячних
глядачів та пошановувачів високого мистецтва.